Критика п’яного розуму

Цей роман – не для рафіновано-цнотливого читача, який існує поза простором і часом, а для тих, хто сприймає сьогодення без показової заангажованості.

Непередбачуваність сюжету відразу захоплює, залучаючи до життя типових представників львівського соціуму, де ірреальне подається на тлі буденності.

Петро, Антон і решта представників «гільдії наливайок» крізь призму «Пʼяного розуму» – це неповторні характери наших сучасників, в якому б абсурдному світі вони не існували.

Розвиток сюжетних ліній на межі фантазії й дійсності тримає читача в напрузі в атмосфері знайомої нам «барної культури» з «ароматом свіжозмеленої кави» й, звичайно ж, алкоголю, який «має цікаву суперсилу: хороший настрій перетворювати на ейфорію».

Герої блукають поза зоною комфорту в пошуках щастя, бо «щасливі люди – завжди красиві», та й узагалі – «щастя – це подарунок долі».

Тож дочитайте роман до кінця, й ви зрозумієте, чому не потрібно жити минулим, цінувати сьогодення й будувати світ, в якому волієте опинитися завтра.

Нехай вам на це не бракує часу.