Помста: повість – Чернієнко Ю. – АКАДЕМІЯ (105289)

“Ні, про таке неможливо й думати. Щоб у ліцеї, де всім було так кльово,_x000D_
їхні життя раптом затріпотіли на волосинці._x000D_
У кулачку несподівано осмілілої однокласниці._x000D_
Це ж не терористка, а завжди покірна й мовчазна_x000D_
Міра Ігнатенко наважилася на таке._x000D_
Ніхто не знав, що з ними буде: натисне вона кнопку вибухівки чи ні. Життя вимірювали миттєвості._x000D_
Кожен по-своєму відчув його ціну і поводився так,_x000D_
яким був насправді. Кожен почув від неї те,_x000D_
чим увігнався в її травмовану пам’ять._x000D_
А вона виказувала їм свою правду._x000D_
Проживала десятки своїх вимушених життів._x000D_
Коли сподівалася на справедливість._x000D_
Хотіла бути з ними. Шукала любові._x000D_
А наштовхувалася на знущання._x000D_
Міра розуміла, що жорстокістю йти проти_x000D_
жорстокості абсурдно._x000D_
Але вже не могла зупинитися._x000D_
Майбутнього не уявляла. Ні свого, ні їхнього._x000D_
Її однокласники й не думали про справжні причини того,_x000D_
що відбувалося. Реагуючи помстою за намагання помститися їм, вони втрачали себе до останку._x000D_
Єдиний, кого не поглинула ця брутальність, був Макс._x000D_
Дуже драматично закінчилося все._x000D_
Із гіркими уроками. І правом на життя.”