Нетутешній: повість – Сайко О. – АКАДЕМІЯ (105308)

“Гнітюча самотність притискає його до землі. І тільки мова годинників, яку він читає як віщі знаки, спонукає дивитися високо в час. І відчувати його. А ремесло годинникаря тримає за життя. З народження недолюблений, він чекає на любов. Несміливо шукає її. Іноді — на межі з утратою гідності. Одного разу він безоглядно довіряється дівчині з очима, в яких десяток прожитих життів. І сподівається, що знайшов те, чого прагнув. Але жорстокі обставини вщент розбивають ілюзії. Залишають неприкаяною його любов. Змушують порвати з минулим. Розрубати залежність від оманливого й жорстокого часу. Позбутися всього, що зробило життя нестерпним. А час робить своє. Наздоганяє, коли він, зневірившись, уже нічого не чекає. І ні на що не сподівається. Час повертає надію…”/