Punk 57

Я не можу не посміхнутися, читаючи слова в її листі. Вона сумує за мною. У п’ятому класі вчителька познайомила нас із друзями по листуванню з іншої школи. Думаючи, що я дівчинка з ім’ям Міша, інша вчителька поставила мене в пару зі своєю ученицею, Рен. Моя вчителька, вважаючи, що Рен – такий самий хлопчик, як і я, погодилася. Ми не одразу зрозуміли, в чому помилка. І за мить ми вже сперечалися про все на світі. Найкраща піца на винос. Андроїд проти айфона. Емінем – найкращий репер у світі чи ні… І це був початок. Наступні сім років це були ми. Її листи завжди на чорному папері зі сріблястим почерком. Іноді по одному на тиждень або по три на день, але вони мені потрібні. Вона єдина, хто тримає мене на правильному шляху, заспокоює і приймає мене такою, яка я є. У нас було лише три правила. Ніяких соціальних мереж, ніяких номерів телефонів, ніяких фотографій. У нас все було добре. Навіщо це руйнувати? Аж поки я не натрапив на фото дівчини в Інтернеті. Її звуть Рен, вона любить піцу Галло і обожнює свій айфон. Які шанси? До біса. Я мушу з нею познайомитися.