Ті, що вірили / Ребекка Маккай / АРТБУКС

Чикаґо 1980-х. Париж 2010-х. Життя, сповнені любові й тривог. Знахідки і втрати, надії й розчарування. І віра в майбутнє, що їх живила. Коли когось не стає і ти лишаєшся єдиним хранителем пам’яті про цю людину, то просто забути її — це рівноцінно вбивству, хіба ні? У 1985 році Єль Тішман мав зробити справжній переворот у світі мистецтва, посприявши передачі в дар його галереї унікальної колекції картин 1920-х років. Однак ріст його кар’єри збігається в часі з чорними жнивами епідемії СНІДу, що вирує довкруж. Знайомі помирають один за одним, і після похорону його друга Ніко вірус підбирається дедалі ближче до самого Єля. Врешті поруч із ним лишається тільки молодша сестра Ніко, Фіона. Тридцять років по тому Фіона приїжджає в Париж на пошуки зниклої доньки. Зупинившись у старого друга, відомого фотографа, який свого часу документував викликану СНІДом кризу в Чикаґо, вона врешті має змогу повною мірою осягнути, скількома проявами ця страшна хвороба отруювала їй життя. Дві пов’язані між собою історії проведуть нас через трагедію вісімдесятих в хаос сучасного світу, розповідаючи, як Єль і Фіона намагалися знайти світло посеред пітьми. Попередження: книжка містить ненормативну лексику та опис сцен сексуального характеру. Чому варто прочитати: Ребекка Маккай майстерно створює масштабне полотно життя гей-спільноти у Чикаґо 80-х, де повсякдення переплітається з постійною загрозою — від неприйняття суспільством до хвороби, що повсякчас чигає на кожного. Дві сюжетні лінії, між подіями яких минає майже тридцять років, дають змогу водночас зануритися в давніші реалії і поглянути на них крізь сучасну оптику. У романі гармонійно співіснують як вигадані місця, події та персоналії, так і справжні — музеї, історичні факти, художники, картини й фото, музичні гурти тощо. Комусь це даруватиме затишний ефект упізнавання, когось підштовхне до пошуків додаткової інформації — у будь-якому разі читач матиме об’ємну картину світу, заякорену в реальності. Цікаві факти: Роман «Ті, що вірили» став фіналістом Пулітцерівської премії, приніс авторці медаль Ендрю Карнеґі за досягнення в літературі, а також здобув літературну премію Стоунволл як найкращий художній ЛГБТ-твір 2019 року.